Imagine dining in a European capital where you do not know the local language. The waiter speaks little English, but by hook or by crook you manage to order something on the menu that you recognise, eat and pay for. Now picture instead that, after a hike goes wrong, you emerge, starving, in an Amazonian village. The people there have no idea what to make of you. You mime chewing sounds, which they mistake for your primitive tongue. When you raise your hands to signify surrender, they think you are launching an attack.
Communicating without a shared context is hard. For example, radioactive sites must be left undisturbed for tens of thousands of years; yet, given that the English of just 1,000 years ago is now unintelligible to most of its modern speakers, agencies have struggled to create warnings to accompany nuclear waste. Committees responsible for doing so have come up with everything from towering concrete spikes, to Edvard Munch’s “The Scream”, to plants genetically modified to turn an alarming blue. None is guaranteed to be future-proof.
Some of the same people who worked on these waste-site messages have also been part of an even bigger challenge: communicating with extraterrestrial life. This is the subject of “Extraterrestrial Languages”, a new book by Daniel Oberhaus, a journalist at Wired.
Nothing is known about how extraterrestrials might take in information. A pair of plaques sent in the early 1970s with Pioneer 10 and 11, two spacecraft, show nude human beings and a rough map to find Earth—rudimentary stuff, but even that assumes aliens can see. Since such craft have no more than an infinitesimal chance of being found, radio broadcasts from Earth, travelling at the speed of light, are more likely to make contact. But just as a terrestrial radio must be tuned to the right frequency, so must the interstellar kind. How would aliens happen upon the correct one? The Pioneer plaque gives a hint in the form of a basic diagram of a hydrogen atom, the magnetic polarity of which flips at regular intervals, with a frequency of 1,420MHz. Since hydrogen is the most abundant element in the universe, the hope is that this sketch might act as a sort of telephone number. | Уявіть як ви завітали на вечерю до ресторану однієї із європейських столиць, місцеву мову якої ви не розумієте. Кельнер говорить англійською лише трохи, та все ж, всіма можливими способами, вам вдається замовити дещо впізнаване з переліку в меню, що ви смакуватимете та за що ви готові розрахуватись. А тепер уявіть натомість як все пішло шкереберть і зморені голодом ви опиняєтесь десь у поселенні Амазонії. Тутешні жителі не мають жодного уявлення як з вами поводитись. За допомогою міміки ви видаєте якісь жувальні звуки, тим самим спантеличуючи жителів примітивністю вашого мовлення. А вашу підняту руку на знак капітуляції вони сприймають як початок атаки. Комунікація без загального контексту дається складно. До прикладу, радіоактивні ділянки повинні залишатись недоступними протягом десятків тисяч років; все ж, незважаючи на те, що англійська мова, якою розмовляли всього тисячу років назад, залишається незрозумілою для більшості представників сучасності, організації доклали зусиль, аби створити попереджувальні засоби та заходи для супроводу ядерних відходів. Відповідальні за це комісії пропонували все: від височенних бетонних шипів до «Крику» Едварда Мунка (Edvard Munch) та до генетично модифікованих рослин, які змінюються на тривожний блакитний колір. Жодне з них не має тенденції для підтвердження в майбутньому. Деякі повідомлення людей, які працювали на цих ділянках з відходами, стали також частиною навіть серйознішого виклику: комунікації з позаземним існуванням, що було описано журналістом видання Wired Девідом Обергаузом (David Oberhaus) у його новій книзі «Іншопланетні мови». Про те, як іншопланетяни можуть сприймати інформацію, не відомо нічого. Пара дисків, надісланих на початку 70-х років разом із космічними зондами «Піонер» 10 та 11 та двома космічними кораблями, відображають оголених істот людської статури та незграбну мапу як знайти Землю, що є елементарними речами, але, навіть, це наштовхує на припущення, що іншопланетяни можуть бачити. Оскільки такі кораблі мають надзвичайно малі шанси бути знайденими, то радіопередавачі із Землі, що рухаються зі швидкістю світла, здатні сконтактувати із вищою ймовірністю. Водночас, радіочастоти як наземного, так і космічного передавачів повинні бути налаштовані відповідно. Тож, як іншопланетяни здатні визначити правильну частоту? Диск «Піонера» дає підказку на форму базової діаграми атома водню, магнітне поле якого перевертається за регулярними інтервалами з частотою 1420 МГц. Оскільки водень є найпоширенішим елементом всесвіту, залишаються сподівання, що цей нарис слугуватиме засобом на кшталт телефонного номеру. |